Меню

Прогулянка легендарною Венецією

Історія, легенди, карнавали і вода. Багато води… Такі асоціації викликає вона — незрівнянна Венеція. Це місто втікачів, таємниць і нерозгаданих загадок неможливо порівняти з жодним іншим. Тільки тут, прогулюючись вузенькими вулицями, потрібно уважно дивитися під ноги, аби ненароком не впасти в канал. Тут вода може постукати у двері вашого будинку і це нормально. Тільки у Венеції пішохідним переходом служить вузенький місточок, а замість звичного таксі вам пришлють катер. Надумали кардинально змінити обстановку? Тоді вам — у Венецію!

Краєвид при виході із залізничного вокзалу

Вигляд із мосту Скальці

Церква Сан-Сімеоне Пікколо

Вигляд із мосту Скальці

Більшість істориків вважає, що Венеція заснована у 452 році втікачами, які рятувалися від бездушних варварів, що в той час нещадно терзали Римську імперію своїми набігами. Існує легенда, що коли на обрії з’явилися кочівники, жителі прибережжя побігли до моря, впали на коліна й почали благати Діву Марію врятувати їх. До них зійшов ангел і вкрив лагуну льодом… Пізньою весною, до речі… Люди пройшли по льоду, а от нападники провалилися у воду і втопилися. Утікачі були відрізані від материка. На острові ж були лише зарослі очеретом болота й піщані пляжі і щоб прогодуватися, їм доводилося випарювати сіль з морської води, яку потім обмінювали на хліб.

Доки племена варварів нищили міста на материку, жителі Венеції навчилися жити на воді. Відсутність великої землі дала поштовх розвитку мореплавства і торгівлі. Рибальське селище поступово перетворилося на місто ремісників і купців та стало транзитним пунктом між Європою та Сходом.

Цей таємничий пам’ятник історії ховає в собі безліч секретів, загадок і цікавих легенд. Пізнати їх можливо, занурившись у саме місто, маючи з собою зручне взуття, GPS-навігатор і витривалого супутника.

Венеція — місто мостів. Загалом їх тут близько 400. Райони Дорсодуро і Сан-Марко з’єднує міст Академії (італ. Ponte dell’Accademia), що отримав свою  назву на честь художнього музею "Галерея Академії", відомого на увесь світ колекцією венеціанського живопису XIII–XVII століть. Спочатку міст був залізним, але залізо постійно іржавіло, тому влада вирішила замінити його  на кам’яний. Було оголошено конкурс на найкращий проект нового мосту. І поки він тривав, замість металевого мосту, звели тимчасовий дерев’яний. Дерев’яний міст так полюбився жителям, що його вирішили взагалі не змінювати, хоча на ремонт мосту щороку витрачається чимала сума.

Вид з мосту Академії

Вид з мосту Академії

Розповідаючи про мости, не можна не згадати міст Ріальто (італ. Ponte di Rialto), який служив єдиною переправою через Гранд-канал до ХІХ століття. Він також зазнавав безліч змін: був і плавучим, і дерев’яним, і розвідним. Проте постійно з ним траплялося якесь лихо. Існує навіть легенда про будівництво останньої версії мосту.

Міст Ріальто

Сталося так, що проект було затверджено, робітники невпинно працювали над його втіленням, але все, що було збудоване вдень, хтось руйнував уночі.  Один з архітекторів вирішив з’ясувати в чому справа. Після закінчення робочого дня він заховався на будмайданчику і став чекати. Опівночі чоловік почув моторошний сміх і побачив, як стіни мосту руйнує сам диявол. Хвилюючись за свою кар’єру, митець вирішив укласти угоду з нечистим, за якою той не заважатиме будівництву мосту, але натомість забере собі душу першого, хто по ньому пройде. У день відкриття мосту чоловік вирішив перехитрити диявола, пустивши першим через переправу півня, оскільки в угоді не зазначалося, що перейти міст має саме людина.

Диявол зрозумівши наміри архітектора, з’явився до його вагітної дружини у образі одного з будівельників і обманом змусив пройти мостом, таким чином провчивши хитрого робітника і отримавши відразу дві душі. Кажуть, що після того ночами під Ріальто почав з’являтись дух малюка. Від вогкості каналу він постійно чхав. І якось старий гондольєр, пропливаючи під мостом відповів за звичкою на легеньке "апчхи": "Салюте!", а хтось ніжним голосочком промовив: "Граціе!". Так душа малого нарешті звільнилася і потрапила в рай.

Вуличка Венеції

Скуола Сан-Джовані Еванджеліста

Кампо Манін

Церква Сан-Джеремія

Недалеко від мосту  видніється одна з найстаріших церков Венеції Сан-Джакомо ді Ріальто (італ. San Giacomo di Rialto). Важається, що побудовано її під час заснування міста. Щоправда, переміщували її і реставрували після того безліч разів. Останнє вдосконалення — годинник, встановлений на фасаді для торговців. Проте сучасним відвідувачам він мало допомагає зорієнтуватися в часі: циферблат поділено не на дванадцять, а на двадцять чотири частини і є лише одна стрілка.

Церква Сан-Джакомо ді Ріальто


Невідомо, чи через історію Ріальто, чи через постійне скупчення біля нього туристів, але місцеві й постійні відвідувачі Венеції надають перевагу саме мосту Академії. З нього відкривається чудовий краєвид на Пунта-делла-Догана (італ. Punta della Dogana) — центр сучасного мистецтва, розташований у старому приміщенні митниці, та церкву Санта-Марія-делла-Салюте (італ. Basilica di Santa Maria della Salute). Цей храм має надзвичайно важливе значення для жителів міста: побудовано його на знак подяки Господу за порятунок Венеції від чуми, що лютувала у 1630–1631 рр. і забрала близько ста тисяч життів. Будівництво тривало понад п’ятдесят років. Ззовні й всередині церква багато оздоблена — мармурові скульптури, ікони, мозаїка та картини італійських художників. Щороку 21 листопада у соборі Санта-Марія-делла-Салюте під час священнослужіння вшановують пам’ять жертв чуми. У цей день від Палацу дожів до церкви встановлюють тимчасовий понтонний міст.

Краєвид на Пунта-делла-Догана

Краєвид на Пунта-делла-Догана

Краєвид із Пунта-делла-Догана

Краєвид на собор Сан-Джорджо Маджоре

Церква Санта-Марія-делла-Салюте


Всі шляхи у Венеції ведуть на головну площу, а прямуючи туди від Санта-Марія-делла-Салюте, натрапляєш на ще один прекрасний храм — Санта-Марія-делль-Джильйо (італ. Santa Maria del Giglio). Саме замовлена адміралом Антоніо Барбаро реконструкція, у ХVІІ столітті, зробила її барочний фасад таким привабливим. Замість традиційних скульптур святих, на ньому можна побачити обриси міст, у яких служив військовий, герб та мармурову копію мецената. Всередині церква оздоблена працями італійських митців і нагадує справжню картинну галерею.

Храм Санта-Марія-делль-Джильйо

Площа Сан-Марко (італ. Piazza San Marco) — найвелелюдніше місце Венеції, тут зосереджені одні з найцікавіших архітектурних пам’яток міста: Базиліка Святого Марка з дзвіницею, Палац Дожів, Годинникова Вежа, годинник якої показує не тільки час, але й знаки зодіаку і фази місяця, що дозволяло морякам слідкувати за відпливами та припливами і планувати поїздки, та Бібліотека Марчіана — скарбниця стародавніх рукописів та книг.

Площа Сан-Марко

Годинникова Вежа

Порта-делла-Карта вхід у двір Палацу Дожів

Площа Сан-Марко

Венеціанці вважають своїм покровителем євангеліста Марка. Тому й не дивно, що його ім’ям названі найвизначніші місця у місті. Базиліка Сан-Марко (італ. Basilica di San Marco) — це найвеличніший храм Венеції, про його оздоблення можна написати десятки томів. Здається, все, що венеціанці колись відвоювали у морських походах або бачили у інших містах, вони вмістили в цій будівлі. Саме тут зберігаються мощі святого. У 828 році вони були викрадені двома венеціанськими купцями Буоно і Рустіком з Олександрії, які таким чином рятували їх від знищення. Правда це чи ні, але невдовзі з’явилася легенда, згідно з якою Марк ще за життя бачив сон, у якому йшлося про місце, де буде покоїтися його тіло після смерті. З долею, мовляв,  не посперечаєшся.

Базиліка Сан-Марко

Базиліка Сан-Марко

Палац Дожів


Біля базиліки розташована дзвіниця, висотою — 92 метри. Багато віків тому, у її тіні  продавці вина ховали свої бочки, пересуваючи їх за ходом сонця. Подейкують, що саме з дзвіниці Гете вперше побачив море, а Галілей демонстрував свій телескоп. Проте вік будівлі, яка зараз стоїть на площі, всього сто років, а сама вона є лише досконалою копією старої вежі. Річ у тім, що 14 липня 1902 року дзвіниця впала, просто розсипалася, а Архангел Гавриїл акуратно опустився з вершечка до її підніжжя. Як не дивно, але обвал такої високої споруди не заподіяв школи ні будівлям, ні жителям міста.

Дзвіниця на площі Сан-Марко

Венеція дивовижна і говорити про неї можна безкінечно, але щоб по-справжньому відчути її характер, потрібно з головою поринути у незабутню атмосферу венеціанських легенд.

Краєвид із Пунта-делла-Догана на площу Сан-Марко

Краєвид на церкву Іль-Реденторе

Краєвид із площі Сан-Марко

Краєвид  із площі Сан-Марко на собор Сан-Джорджо Маджоре