Меню

Таємничий дотик Півночі

Далеко-далеко, на краю землі, в тридев’ятому царстві, в тридесятому володарстві… Хіба ж вам не хотілось дізнатися, де б це могло бути? Де є далека земля, незвичайна і дивовижна, життя якої зовсім не схоже на наше, і щоб знайти яку потрібно обійти півсвіту? Невеличке канадське місто поблизу Північного полярного кола, оточене густими лісами і широкими озерами дуже схоже на цю казкову землю.

Раннім літом тут не буває ночі, а зимою дуже короткий день —  до 5 годин сонця в грудні; тут рідко бувають дощі, тому влітку часті лісові пожежі; тут літають круки і водяться чорні ведмеді та грізлі; сосни і ялини ростуть на кам’янистих рівнинах, викладених лишайниками й мохом.

Єлловнайф (Yellowknife, з англійської — жовтий ніж) названий через місцеве плем’я "мідних індіанців", "жовтоніжних індіанців", які виготовляли інструменти з міді. Сьогодні вони змішалися з іншими племенами і відомі під назвою "дене".

На загальне населення Єлловнайфу припадає 10,8% дене, 3,5% складають ескімоси, а 7,5% — метиси, нащадки американських індіанців і європейців. Незважаючи на те, що ми звикли вважати північ Росії та Аляску місцем розселення ескімосів, насправді вони таке ж корінне населення північної Канади і теж називаються індіанцями. Справа в тому, що всі американські індіанці входять до монголодної раси, тому ескімоси мають багато спільного з місцевим населенням дене.

В Єлловнайфі найпоширеніші 5 мов: дене сулін, догриб, слейві, а також англійська і французька, як і в решті Канади. Однак рідною мовою розмовляють лише 4% індіанців.

Північ багата корисними копалинами: у 20 столітті в Єлловнайфі видобували золото, а в 1991 році дізналися про поклади діамантів. З того часу місто почало розвиватися швидкими темпами і закріпило за собою назву "Діамантова столиця Канади".

Не лише діаманти мерехтять в Єлловнайфі — це одне з найкращих місць у світі для спостереження за полярним сяйвом.

Оскільки Єлловнайф невеликого розміру (136 кв. км), з населенням всього 43 тисячі, хмарочосів у ньому небагато, будівлі переважно одно-, триповерхові. Це дозволяє милуватися відкритим небом, на якому впродовж року вночі з’являється зелене сяйво (іноді — червоне чи пурпурове), що швидко рухається, і через певний час зникає. Полярне сяйво утворюється з частинок газу, які летять від сонця "сонячним вітром" й вступають у контакт із магнітним полем Землі, котре кільцем оточує територію Північного полюсу. Єлловнайф знаходиться посередині цього кільця, тому шанси побачити полярне сяйво тут дуже високі. Кожного року безліч туристів катаються на санях, запряжених собаками, ловлять рибу — в місцевих озерах водиться форель, щука, харіус і судак, й з нетерпінням очікують неперевершеного видовища.

Єлловнайф — холодне місто, з листопада по квітень тут зима. Середня температура –29 °C, а найнижча була зафіксована в січні 1947 — –51,2 °C. Але не думайте, що такі умови важко витримати. Повітря тут надзвичайно сухе і маловітряне, завдяки чому температура відчувається значно теплішою. Крім того, місцевий одяг і взуття дуже теплі й пристосовані до таких морозів. Взимку тут швидко темніє, але влітку, в червні, сонце може не заходити 20 годин на добу, щедро повертаючи сяйво, вкрадене зимою.

Це маленьке затишне містечко. Його живописні лісотундри увібрали в себе тисячі кольорів. Пейзаж скромний і спокійний, а небо — найбільш незвичайних відтінків світло-синього, який переходить у фіолетовий чи рожевий. Дерев’яні будиночки дихають приязню і простотою, а погляд індіанця, що проходить повз, нагадує ті далекі часи, коли люди і природа були одним цілим, яке рухалося й розвивалося назустріч законам буття.

Автор: Настя Рудська